Олексій про баскетбол

Білл Сіммонс
Посилання на оригінал.

Кевін МакХейл знову зіграв за Бостон Селтікс.

Примітки перекладача:
Кевін МакХейл – один з найкращих важких форвардів усіх часів, тричі Чемпіон НБА і легенда Бостон Селтікс. Зараз – генеральний менеджер Міннесота Тімбервулвз.

Примітка редактора ESPN: Хоча про обмін Кевіна Гарнетта ще не було оголошено офіційно, численні джерела (в тому числі джерела ESPN.com) повідомляють, що всі деталі вже узгоджено. Ось реакція Білла Сіммонса на прихід Кевіна Гарнетта.

Білл Сіммонс (автор тексту) – оглядач сайту ESPN.com, родом з Бостона, фанат бостонських команд з різних видів спорту, в тому числі і Селтікс. Часто згадує в текстах свого батька, теж фаната Селтікс.

Протягом 13-річної кар’єри Кевіна МакХейла у Бостоні він допоміг Селтікс завоювати три чемпіонські титули, відновив втрачене мистецтво гри “на вусах”, захищався проти кого завгодно від Бернарда Кінга і Ендрю Тоні до Каріма Абдул-Джаббара, і досяг свого піку у 1986 і 1987 роках, коли він грав на позиції важкого форварда так, як ніхто до нього. Мені подобалось спостерігати за його грою, мені подобалось вболівати за нього і, головне, мені дуже подобалось те, як він ризикував своєю кар’єрою граючи у плей-офф 1987 року зі зламаною ногою. Бостон програв Фінал НБА в шести матчах і МакХейлова кар’єра пішла вниз. МакХейл і досі злегка накульгує. МакХейл і досі каже, що зробив би це знову.

Коли ми піднімали МакХейлів 32-гий номер під дах нашої арени, ми думали, що його останній великий момент за Бостон трапився у плей-офф 1993 року проти Шарлотт, коли МакХейл згадав молодість і знищив Горнетс під кільцем, набравши 35 незабутніх очок. Бостон Гарден хитався, МакХейл рухався як в найкращі часи, а світ знову здавався нормальним. Це був один з тих історичних матчів, про які ти вже під час гри знаєш, що будеш пам’ятати його допоки живий. І якщо б це було його останнім великим подвигом за Селтікс, я не був би проти.

Повернемось у 2007. Минуло 15 років. Протягом цих років ніхто не брав до уваги Бостон Селтікс. Після того, як МакХейл закінчив кар’єру, Селтікс виграли 3 серії плей-офф і тричі вийшли на 50% перемог у регулярному сезоні. Ми мали жахливе керівництво і жахливих тренерів, людей, які були настільки неймовірно страхітливі на своїх посадах, що ми вже майже втратили надію. Ми мали аж двох гравців рівня All-Star, жоден з яких не належав до топ-10 НБА (хоча їм платили так, неначе вони належали). Звичайно, ми були глибоко в дупі. Навіть гірше, люди, які керують командою, панікували немов школяри в очікуванні тесту на вагітність, що вилилось у химерне рішення обміняти 5-тий вибір драфту на Рея Аллена. Ми зависли невідомо де, достатньо сильні, щоб виходити в плей-офф, занадто молоді, щоб не досягати там нічого, і до часу, коли наша молодь підросте, Рей Аллен остаточно зникне як гравець НБА. Протягом останніх чотирьох тижнів я як ніколи в житті був злий на свою улюблену команду.

Але був один фактор, на який я не розраховував…

Наш старий приятель Кевін МакХейл.

Мій баскетбольний довідник каже, що МакХейл закінчив свою кар’єру в Селтікс 1993-го року, але це має бути помилкою. Як інакше можна пояснити його рішення обміняти Кевіна Гарнетта в Бостон на Ела Джефферсона і кілька центнерів м’яса? Лише п’ять тижнів тому МакХейл і Міннесота відмовились від обміну, за яким вони б отримували Джефферсона і п’ятий вибір на драфті. Що ж тепер? Вони погодились на Джефферсона (потенційну суперзірку НБА), Райана Гомеша (незрозумілого хлопця, який абсолютно ні на що не здатний у поганій команді), Бессі Телфейра (за один рік від підписання контракту в Італії), Джеральда Гріна (версія Джей Ар Сміта для бомжів), Тео Ретліфа, чий контракт скоро закінчується, вибір на драфті 2009 року (мої вітання з вибором номер 25, Бостон більше не пролетить повз плей-офф) і повернення власного вибору Міннесоти, який з дурості було включено у обмін Рікі Девіса на Воллі Щербяка.

Власне МакХейл обміняв одного з 25 найкращих гравців в історії баскетболу – причому під час його найкращих років!!! – на Джефферсона (буде вільним агентом через два роки), один рік від Гомеша (стане вільним агентом у 2008 і втіче з Міннесоти тільки його й бачили), нікчемний вибір в кінці драфту і повернення іншого (свого ж) вибору, який просто не треба було втрачати раніше. Останнього місяця, МакХейл змарнував нагоду отримати вибір номер 5 на цьогорічному (дуже сильному) драфті. Зараз він навіть не зміг примусити Бостон включити в обмін Реджона Рондо.

Чесно? Я приголомшений. Я пристрастно критикував можливий обмін Джефферсона і вибору номер 5 на КГ тільки тому, що втрата Джефферсона зовсім не була варта пари сезонів з двома хлопцями з топ-25 і складом занадто молодим, щоб допомогти їм хоч в чомусь. Зараз? Ми маємо три All-Stars гравця – КГ, Аллен та Пол Пірс – кожен з яких належить до топ-6 на своїй позиції. Припускаючи, що КГ та Аллен ще мають пороху на 2-3 гарні сезони, це робить Селтікс фаворитами у неймовірно жахливій Східній Конференції на 2008 і 2009 роки, особливо якщо їм пощастить з підписанням ще одного вільного агента і кількох досвідчених ветеранів.

А найкращим є те, що Пірс, Аллен і Гарнетт зв’язані одним і тим же ланцюгом – три надконкурентні хлопці наближаються до кінця своїх кар’єр і згодні віддати все заради перемоги. Всі троє були в убогій ситуації торік (сумарна різниця перемог/поразок – 87/159), всі троє просто гарні хлопці й всі троє розуміють, що їм лишилось всього кілька шансів на титул. Для всіх трьох цей Бостон буде найкращою командою в їх житті, хто б ще не грав з ними. Аллен ніколи не грав з жодним гравцем з топ-20; те саме стосується Пірса; Гарнетт ніколи не грав з супер-снайпером, не те що з двома. Два снайпери прикриють головну слабкість КГ (гру на останніх секундах), головну слабкість Пірса (лідерство) затьмарять два ветерани, які знають як поводити себе з пресою і вести своїм прикладом, а проблема Аллена (нестабільність) просто зникне, бо він не муситиме вести за собою команду щодня.

Лише подумайте про цих трьох хлопців в одній команді. Всі троє вже доводили свої команди далі, ніж ті мали б дійти: Пірс 2002-го року, Гарнетт 2004-го та Аллен 2005-го. Ще шість тижнів тому всі троє замислювались про самогубство, бо перебували у безвихідних і безвиграшних ситуаціях. Всі троє знову відродяться у наступному квітні, травні та червні. Чи впевнені ви, що всі троє не видадуть супер-сезон? Чи поставите ви проти них? Чи було колись так, щоб троє суперзірок з однієї команди мали більше мотивації?

Був один прецедент – у серпні 1996 року Г’юстон Рокетс заклали своє майбутнє, обмінявши Сема Кессела і Роберта Оррі в Фенікс на Чарльза Барклі, об’єднали Чарльза в одній команді з Гакімом “Мрією” Оладжувоном і Клайдом “Планером” Дрекслером, і молились, щоб допоміжні гравці (Едді Джонсон, Маріо Елі плюс величезна дірка на позиції розігруючого) не потопили їх. Хоча Хакім і Клайд вже вигравали титул, їх кар’єри були в точці, схожій з позицією КГ-Пірса-Аллена – кожен, включаючи Барклі, вже пройшов свій пік, але ще мав трохи палива в бензобаку. В тому сезоні Мрія набирав 23 + 9 відскоків, Барклі додав 19 + 13.5, Дрекслер допоміг своїми 18 + 6 + 6, Рокетс виграли 57 ігор і їм не вистачило всього лиш двох перемог, щоб дійти до Фіналу. Вони програли Юті тільки з однієї причини – Метт Мелоуні, їх новачок-розігруючий, був просто випотрошений Джоном Стоктоном. Наступного року Дрекслер і Гакім вже не мали сил грати, Барклі впевнено прямував у тому ж напрямку і Рокетс завершили сезон з 40 перемогами. Відтоді й до цього часу вони не виграли жодної серії плей-офф.

Питання – якщо ти фанат Рокетс, чи обміняв би ти Барклі ще раз? У серії була нічия 2-2 перед тим, як ви програли триллер номер п’ять в Юті і гру номер шість завдяки кидку Стоктона разом з сиреною. Чи варто було б провести той самий обмін ще раз? На мою думку – безсумнівно. Виграш титулу – це головна мета команд НБА і, отже, якщо ти маєш шанс, ти зобов’язаний спробувати. Навіть якщо це означає сподіватись на Метта Мелоуні.

Одинадцять років по тому Селтікс знаходяться у схожій ситуації – три All-Stars разом з талановитим, але жахливо недосвідченим розігруючим (Реджон Рондо), багатообіцяючим захисником, що відновлюється після серйозних проблем з коліном (Тоні Аллен), пристойним і завзятим запасним центровим (Кендрік Перкінс), новим Марком Медсеном для КГ (Брайан Скалабрайн вже працює над “дай п’ять” і здійманням кулака догори), двома важкими форвардами, які замалі для цього амплуа (Глен Дейвіс і Леон Поуї) і двома атлетичними новачками (Брендон Воллес і Гейб Прюїтт). Це все. Ніякого Едді Джонсона чи Маріо Елі. Але ж вони додадуть одного чи двох ветеранів з тих, що жагають виграти титул, і, оскільки Схід-2008 десь між втричі і в 200 разів слабший за Захід-1997, хто знає?

Чи зможе нова версія Мелоуні змарнувати найкращий шанс Бостона за останні 16 років? Значно більше схоже на те, що його змарнує Док Ріверс – його потрібно було б звільнити ще два роки тому. Але згадаємо його три головні проблеми як тренера:

А) Постійна ротація – тепер вже не проблема, оскільки Селтікс ледве мають достатньо гравців рівня НБА у складі.

Б) Знищення впевненості своїх розігруючих постійною зміною їх ігрового часу – не проблема, бо в команді немає розігруючих крім Рондо.

В) Відмова знайти хоча б щось схоже на стратегію захисту проти заслонів – не така вже й проблема, враховуючи що КГ є одним з найкращих захисників проти “двійочок” за всі часи.

Так що, можливо, Док вже не настільки й спаскудить нам гру. Крім того, будь-яка команда з КГ, Пірсом і Алленом може і сама себе тренувати. Ми можемо лише сподіватись.

В будь-якому разі, з Селтікс знову потрібно рахуватись. З самого початку, стратегія Денні Ейнджа (менеджер Бостона) полягала в тому, щоб розібрати непогану команду 2004 року, накопичити стільки активів, скільки він зможе, і обміняти ци активи на одного чи двох сильних гравців. Він фактично так і зробив, навіть якщо обмін Аллена був цілком панічною угодою задля збереження роботи, і навіть якщо вони сподівались, що суперзірка сама звалиться на них з неба (як воно врешті і сталось). Це схоже на гравця в покер, який йде ва-банк маючи чотири черви перед останньою картою. Чи розумно ризикувати всім, ставлячи на 25-відсотковий шанс отримати п’яту карту тієї ж масті? Залежить від того скільки грошей у тебе лишилось. Якщо ти у відчаї і ось-ось програєш останню копійку, і тобі конче необхідно моментально змінити гру на свою користь, мабуть ти зробиш це. Якщо ти таки отримаєш п’яту черву, це не означатиме, що ти сильний гравець в покер – це просто означатиме, що ти був на межі і ризикнув просто тому, що не мав інших варіантів.

Для Ейнджа обмін Аллена був тим самим ва-банком, а обмін КГ став п’ятою картою в масть. Звичайно, він сам і був головною причиною попередніх невдач, але ось за що я люблю покер – навіть в найскрутніші часи одна карта може обернути ситуацію на 180 градусів. Трохи не вперше після закінчення кар’єри Ларрі Бьорда, Селтікс пощастило. Тепер Бостон знову змагатиметься за перемогу на Сході. Тепен Бостон буде в телевізорі частіше, ніж двічі на рік. Барклі і Кенні (ведучі огляду НБА на каналі TNT - прим. перекладача) більше не жартуватимуть про нас, вільні агенти будуть не проти за нас пограти, а мій батько більше не вважатиме, що гроші за сезонні квитки були марнотратством. Бостон Селтікс повернулись. Повторю ще раз: Бостон Селтікс повернулись. Навіть якщо ми віддали за це два вибори з топ-7 і найкращого молодого гравця під кільцем.

“Мені бракуватиме Джефферсона” – сказав Батько – “але ми мали зробити це”.

Ми обговорили з ним обмін Гарнетта телефоном, крок за кроком. Батько любив дивитись на гру Джефферсона. Він думає, що Джефферсон стане надзвичайним гравцем. Водночас, батько старшає і хоче знову побачити Селтікс в боротьбі за титул. Щонайменше, ми знову серед претендентів. Це очевидно. Ви знову можете ходити на домашні ігри Селтікс.

“Просто неймовірно, що це спрацювало” – каже Батько. “Недарма мені завжди подобався МакХейл – можливо, що він мав і кращі варіанти, але просто захотів допомогти Селтікс”.

“Це б мене не здивувало” – сказав я. “Він був великим бостонцем”.

“Так, пам’ятаєш як він шкутильгав на зламаній нозі? Він був великим бостонцем”.

Може, він і досі є.

Білл Сіммонс, ESPN
Посилання на оригінал статті.

Новини:
ФБР проводить слідство щодо звинувачень у тому, що досвідчений суддя НБА Тім Донагі робив ставки на матчі НБА протягом сезонів 2005-06 та 2006-07 років, включаючи матчі які він сам же і судив.

Цього вечора у південній Каліфорнії ви могли б побачити цілу купу розчарованих сценаристів, які огидливо трощать свої письмові столи. Скандал з Тімом Донагі є найочевиднішою ідеєю для сценарію кінофільму за весь час існування кінематографу.

Тільки уявіть наскільки просто було б продати подібний сценарій. Білий суддя НБА, який полюбляє букмекерські контори (у ролі судді – Метт Деймон) програє занадто багато грошей букмекеру (Тімоті Оліфант), пов’язаному з небезпечною гангстерською сім’єю (на чолі з босом, якого грає Алек Болдвін). Один з їхніх “качків” (Ніколай Валуєв) погрожує побити суддю, якщо той не надасть їм деяку таємну інформацію. Суддя погоджується і потрапляє на гачок. Бандити наказують судді вплинути на кілька матчів, або вони прийдуть за його жінкою та дочкою. Суддя погоджується вплинути на результати кількох ігор, даючи гравцям більшу кількість фолів, ніж звичайно. В результаті, ставки типу “команди наберуть більше Х очок” будуть грати частіше, бо гравці пробиватимуть більше фолів. Кілька разів така схема спрацьовує, та бандити хочуть більшого. Побоючись за своє життя, рефері переходить межу; він не розуміє, що бандити ніколи не зупиняться.

Прослуховуючи чийсь телефон, агенти ФБР випадково чують обговорення вищезгаданих махінацій. Після тривалого стеження ФБР збирає всі необхідні докази і повідомляє комісару НБА, що його Лігу скомпроментовано. Але пізно – занадто багато шкоди вже вчинено. Суддя визнає свою провину, федерали ув’язнюють банду, але цим справа і обмежується. Стрічка закінчується в момент, коли Деймона кидають за ґрати, а комісар НБА ще і ще раз передивляється вирішальну гру з минулорічного плей-офф. Гру, що відзначилась жахливим суддівством і яка, можливо, вплинула на долю чемпіонського титулу … і запис якої знову і знову показує нечесного суддю, готового свистнути в будь-який момент.

Кінець.

Цей сюжет мав би бути фільмом, але зараз все схоже на те, ніби подібні події дійсно трапились в реальному житті. Якщо це правда, ми маємо справу з надзвичайно рідкісним спортивним скандалом, “шокером”, який не шокував нікого, але який може стати значно важливішим, ніж будь-хто собі уявляє. Після найбільш руйнівного сезону НБА за останні 30 років, коли після купи застарілих проблем майже кожен фанат почав хвилюватись за майбутнє Ліги, ми досягли точки зламу з Тімом Донагі.

Винен Донагі чи ні, ми ніколи більше не будемо дивитись ігри НБА як раніше. Тінь Донагі висітиме над всім – над кожним суддею, над кожним сумнівним результатом, над кожним помилковим свистком – і висітиме набагато ясніше, ніж більшість фанів можуть собі уявити. Можливо, Донагі опиниться у в’язниці, а можливо і ні, але він оповиватиме кожен майданчик неначе чорна хмара. Ви будете чути його ім’я частіше, ніж ви думаєте. Ваші друзі кричатимуть “суддя - донагідон” разом зі своїми друзями щоразу, коли вашій команді даватимуть фоли, а балакуни радісно згадуватимуть Донагі після кожного помилкового свистка на користь гостей. Для чесних суддів вже не важливо як саме буде розвиватись справа Донагі – в будь-якому разі їх професійна єдність буде під питанням, а їх минулі досягнення знеціняться.

Ремонтуючи НБА.

Доля НБА вже не вперше хвилює Білла Сіммонса. Ось деякі з його колонок за останні шість років:

• Час полагодити плей-офф (Time to fix the NBA playoffs, 13 червня 2007 року).

• Здоровий глузд проти правил НБА (Common sense vs. the NBA rulebook, 16 травня 2007 року).

• Як уникнути навмисних програшів (Solving NBA tanking, 11 квітня 2007 року).

• Ліга Кастрованих Джентльменів або Національна Без’яйцев Асоціація (The No Balls Association, 23 лютого 2007 року).

• Криза суддівства і стилю (A crisis of officiating and style, 20 червня 2006 року).

• Команда-страхіття (The Nightmare Team, 4 серпня 2004 року).

• Новий стиль проти старого (New School vs. Old School, 25 лютого 2003 року).

Отже, ми побачили одну проблему, але існує інша, значно складніша. Як влучно помітив у своїй колонці Джей Аданте, коли перші новини про скандал з’явились минулої п’ятницї, в голові кожного відданого фаната НБА крутилася одна й та сама думка. Ні, ніхто з них не кричав “Не можу в це повірити!” чи “О, Боже, як це могло трапитись?”, кожен з них питав себе: “А який саме суддя?”. Це було однаково як дізнатись, що у вашого дідуся, котрий викурював по три пачки щодня протягом 50 років, тільки що знайшли рак легень. Прикро, але неминуче – це було лише питанням часу. Судді ніколи не заробляли достатньо грошей і, до того ж, працювали настільки погано, що ніхто навіть не міг відрізнити чесне суддівство від нечесного.

Суддя НБА може вплинути на результат будь-якого матчу сильніше, ніж суддя в будь-якому іншому професійному спорті. Ми бачили це безліч разів, ми лишень завжди припускали, що ті судді працювали на інтереси Ліги, що вони виконували накази немов Лука Бразі (навіть якщо ми не мали жодних доказів) – як ті хлопці, які судили шосту гру серії між Сакраменто і Лейкерз 2002 року, чи сьомий матч між Феніксом і Сіетлом 1993-го. Після того, як Двейн Вейд і Майамі виграли третій та четвертий матчі Фіналу-2006 в стилі професійного рестлінгу, я написав одну дуже злу колонку про “кризу суддівства”. Власник “Далласу” Марк К’юбан (який вже втомився постійно платити штрафи за свої висловлювання) просто розмістив посилання на мою статтю у себе на блозі зі словами “Мені більше не треба казати і слова”. Говорять, що після того, як “Даллас” програв Фінал, К’юбан був настільки травмований суддівством, що майже продав команду, аж поки сім’я і друзі не відмовили його.

Для кожного, хто любить НБА, низька якість суддівства завжди була секретом Полішинеля, з жодної іншої Ліги так часто не кепкували в стилі “Не знаю де закінчується НБА і починається рестлінг”. Не важливо, що є коренем проблеми – погана вдача, невдала система тренувань, недостатня платня, невдячність суддівської професії чи, можливо, всі ці причини разом – але НБА має краплю добрих суддів і вражаючу кількість поганих. В плей-офф часом здається, що добрих суддів просто не вистачає на всі ігри. На додаток, якщо і цього замало, Ліга мала паскудну “звичку” (примітка: я використовую лапки, бо ніколи не можна довести, що це не була просто випадкова серія співпадінь) призначати кращих суддів на ігри, в яких потрібна перемога гостьової команди (наприклад, рейтингова команда поступається в серії 2 – 1 і грає в гостях) і слабших суддів, коли бажаним був би успіх хазяїв (бо на гірших суддів сильніше впливатиме атмосфера в залі). Ця “звичка” дивовижним чином зникла цього року, коли призначення суддів стали помітно більш випадковими і за весь плей-офф тільки одна серія дійшла до сьомої гри. Може це лише співпадіння, а може і ні.

І ми ще не врахували загальну думку (цілком справедливу, до речі), що суперзірок судять значно доброзичливіше, ніж “звичайних” гравців. Це здається нам настільки ж природним, як і те, що батько отримує найбільшу тарілку за обідом – як тільки ти досягаєш певного рівня, суддівство відразу змінюється на краще. Ця постійна тенденція дозволяє фізично обдарованим гравцям на кшталт Вейда, Гілберта чи ЛеБрона сміливо проходити під кільце в найкритичніші моменти, знаючи що вони обов’язково заб’ють або з гри, або зі штрафних. (Навіть коли Майкл Джордан виграв Фінал-98 своїм легендарним, (майже) останнім в кар’єрі кидком, він просто штовхнув Брайона Рассела в спину перед стрибком. Судді змовчали.) До речі, гра ЛеБрона до цього року настільки сильно залежала від подібного суддівства, що він був абсолютно безпорадним протягом Чемпіонату Світу-2006 – він вбігав і вбігав у трисекундну зону, ще і ще раз очікував фолів, яких все не було і не було. Судді на ЧС-2006, здавалось, трохи не сміялись з нього тоді, коли судді НБА майже напевно почали б йому допомагати.

Отже, як ми побачили, перша реакція на новини про Донагі була однаковою – “Хто?”

Ось чому деякі з моїх друзів швиденько почали битись об заклад всім офісом і вгадувати прізвище нечесного судді, а не питати один одного як така неймовірна катастрофа могла трапитись. Ось чому Стерн проігнорував пораду ФБР і написав першу офіційну заяву такою різкою мовою; бо ніхто не розуміє серйозність цієї кризи краще за чоловіка, який виріс в Нью-Йорку 50-тих років під час знаменитого скандалу з договірними матчами в NCAA (див. http://espn.go.com/classic/s/basketball_scandals_explosion.html - прим. перекладача). Це було його найжахливіше страхіття, гірше за нову бійку Артеста, гірше за новий аперкот Керміта Вашінгтона (див. http://en.wikipedia.org/wiki/Kermit_Washington - прим. перекладача), це просто найгірша річ яка могла трапитись з НБА, окрім теракту прямо під час матчу. Більш за все Девід Стерн бажав, щоб фани а) почували себе безпечно і б) цілковито вірили, що НБА є бездоганно чесною. З цього моменту фанати вже не вірять в чесніть гри. Анітрохи.

Маємо дві серйозні проблеми. Проблема номер 1 з часом підзабудеться, хоча й ніколи повністю не зникне; проблему номер 2 можна владнати, хоча це вимагатиме дуже серйозних зусиль, але проблему номер 3 владнати ніяк не вдасться. Якщо підозри справедливі, Тім Донагі не просто зламав роботу Ліги і зманіпулював кількома іграми – цілком можливо, що він змінив перебіг (і результат) цілого плей-офф 2007 року. Дивіться, тільки три команди мали шанси на Чемпіонство торік – Даллас, Фенікс і Сан-Антоніо. Коли Даллас злив серію Голден Стейту в першому ж раунді, НБА (зі своєю відмовою змінити калічну систему плей-офф) вчергове наступила на ті самі граблі – серія другого раунду між Феніксом і Сан Антоніо раптово перетворилась на Фінал НБА. Першу гру, коли СА переконливо забрало собі перевагу домашнього майданчику, всі пречудово пам’ятають завдяки розбитому носу Стіва Неша. Фенікс зрівняв рахунок, переконливо розгромивши СА у другій грі. А ось що я написав відразу після гри номер три (до неї, букмекери давали СА фору у 4 очки, а ставки на більше/менше приймались з розрахунку на 200.5 очок), після того, як СА виграло 108 – 101 завдяки тому, що Амаре Стадемайр зіграв тільки 21 хвилину через перебір фолів:

Мої вітання Ґреґу Вілларду, Тіму Донагі і Едді Ф. Рашу з тим, що вони представили нам найгірше суддівство цього плей-офф – третю гру серії Фенікс–СА. Беннет Сальваторе, Том Вашінгтон і Вайолет Палмер, мабуть, розчаровані, що вони ніяк не причетні до цього розгардіяшу. Більшість свистків були на користь СА, але я навіть не думаю, що судді були упередженими – вони судили настільки погано, що я вагаюсь вигадати цьому причину. Крім найпізнішого свистка в історії НБА (фол на Ману Джинобілі, який свистнули на 3 секунди пізніше, коли всі гравці вже бігли в іншу сторону), мій улюблений момент трапився ближче до кінця, коли гру вже було вирішено; судді свистнули підлий удар Брюса Боуена проти Стіва Неша, і камера зловила Майка д’Антоні (найбільш видовищного тренера Ліги, якщо йому не дають фолів), що саркастично кричав “Нащо починати зараз? Чого непокоїтись?”. Боже, що за нікчемна пародія! Ще ніколи після кокаїнових 80-тих років, Ліга не стикалась з більшою загрозою, ніж нікчемне суддівство.

Тепер …

—–
“С лёгким паром!”

Примітка: Через кілька годин після опублікування цієї колонки, один фанат НБА залив на YouTube підбірку “найкращих” моментів тієї гри, які показують, що Донагі зробив купу сумнівних свистків протягом тієї гри, включаючи знаменитий пізній фол на Джинобілі. Після того, як свисток пролунав, коментатор Майк Брін тричі назвав його “пізнім фолом”, а коли повтор довів, що фолу насправді не було, Майк Брін відреагував фразою “не схоже, щоб там щось було”, а його колега Джон Беррі додав “Я не знаю що він там побачив!”.

Загалом, це чортова збірка анти-феніксовських фолів, хоча не всі з них дав Донагі. Думаю, що для скандалу з Донагі ця підбірка стане тим, чим комедія “С лёгким паром!” стала для святкування Нового Року.

—–

Ще до початку скандалу, якби мені сказали, що суддівство однієї з ігор плей-офф 2007 року було нечесним і попросили б вгадати якої саме, я б не вагаючись назвав третю гру Фенікс-СА. Вона містила кілька шокуючих свистків, наприклад, вже згаданий “фол” на Джинобілі та удар Боуеном Неша (без свистка), який канал ABC повторив з камери за щитом (все скінчилось технічним фолом д’Антоні). Обидва рази Майк Брін відчував себе зобов’язаним порушити неписане правило коментаторів – не обговорювати рішення арбітрів,– і відкрито цікавився що ж все-таки трапилось. Вся та гра була якоюсь дивною.

Відразу після гри я припустив, що Ліга ще раз “випадково” призначила трьох посередніх суддів (“посередні” – це комплімент) на третю гру, в якій, задля інтересів якомога довшої серії, непогано згодилася б перемога домашньої команди… точнісінько як я передбачив іншу “випадковість” – що одні з найкращих арбітрів НБА судитимуть гру номер чотири, щоб дати Феніксу непогані шанси виграти ту гру, на яку він статистично має більше шансів. Кінець-кінцем, виграти четверту гру набагато легше, ніж третю, коли фанати розігріті і домашня команда просто щаслива грати вдома (До речі, саме так воно і трапилось. Четверту гру судив Стіві Джейві, якого Джефф ван Ганді протягом Фіналу назвав “найкращим суддею Ліги”). Звичайно, це може бути послідовністю цілком випадкових подій. Я лишень кажу, що жодна з них мене не здивувала. Що є частиною проблеми.

Але ось чого я аж ніяк не міг очікувати, це того, що ту гру судив упереджений суддя.

Уявіть себе фанатом Фенікса на хвилинку. Ти провів останні два місяці вірячи, що твою команду підвели дискваліфікації Діао та Стадемайра; що ви б виграли першу гру, якби Нешу не розбили б носа; що ви б виграли третю гру, якби не ганебне суддівство; що ви б виграли п’яту гру, якби двох з ваших найкращих гравців не вилучили б за те, що вони побігли допомагати своєму лідеру, яким щойно кинули об стінку. Тепер все вказує на те, що гру номер 3 судив упереджений суддя.

Що ж, як сильно Донагі вплинув на гру? Скільки фолів він дав Стадемайру? Скільки фолів він не дав Боуену? Чи це не він був тим козлом, який свиснув фол на Джинобілі на 3 секунди пізніше? Врешті-решт, чи не вкрав Тім Донагі цілу гру?

Якщо Девід Стерн хоче, щоб його зрозуміли фанати, він має примусити NBA TV показати запис гри номер 3 ще раз. Нам потрібні відповіді. Ми хочемо знати напевно. NBA TV навіть може започаткувати серію “Найкращі ігри Тіма Донагі”, і глядачі витратять решту літа передивляючись матчі і рахуючи на скільки з них Донагі міг вплинути. Наприклад, чи не вкрав він гру номер 6 серії Торонто – Нью Джерсі, яку Нетс виграли з різницею в одне очко? А як щодо гри номер 2 серії Орландо-Детройт, коли Орландо програло в кінцівці, а Донагі ошивався неподалік? Як щодо гри Майамі – Нью-Йорк у лютому, коли рахунок за штрафними кидками був 8 – 39 і Нікс лише на 1.5 очки перекрили необхідну різницю у 4.5 очки? Чи не Донагі дав ті два технічні тренерам Майамі? Чи існує десь запис того, як Пет Райлі кричить на Донагі?

Стерн пообіцяв, що “ми не пожалкуємо жодних зусиль, часу чи людей для допомоги у цьому розслідуванні”. Дійсно, це чудово. Дякую. Але я б краще побачив записи цих ігор. Я хочу передивитись всі п’ять ігор плей-офф, які судив Донагі цього року, разом з грою Майамі – Нью-Йорк і всіма іншими іграми, які стосуються нашої справи. Перед тим, як шукати справедливості, давайте спочатку дізнаємось відповіді. Особливо щодо гри номер 3 СА-Фенікс. Відразу після тієї серії я був певен, що Сперз були сильніше, що їх напад був незрівнянним, що Тім Данкан був найкращим, що вони б виграли цю серію в незалежності від дискваліфікацій Діао і Амаре. Зараз я вже не настільки певен. А якби третю гру судив чесний суддя? А якби Фенікс виграв би ту гру? Що тоді?

Якщо ти відданий фанат Санз, ця поразка є найтяжчою поразкою в історії НБА. Ти справедливо можеш вважати себе обдуреним. Якщо ти відданий фанат НБА, ти переляканий але й дивним чином сповнений надій, бо нам потрібен був поштовх для змін у в’ялій лізі, яка прямувала не туди … і, можливо, ми такий поштовх отримали.

Дивіться, ми вже знали, що суддівство вимагає змін. Ми знали, що НБА мусить розв’язати проблему з командами, які навмисно програють гру за грою садячи здорових гравців на лавку (і, тим не менш, продовжують брати з фанатів гроші за квитки). Ми знали, що НБА мусить полагодити драфтову лотерею, яка так і не запрацювала за 20 років. Ми знали, що НБА мусила полагодити невдалу систему плей-офф, яка працює тільки коли конференції абсолютно збалансовані, і, що більш важливо, ми знали, що Ліга мусить щось змінювати. НБА фактично не змінювала правил з 1979 року, коли зі старої АБА бул запозичено трьохочкову лінію. Майже тридцять років Ліга обмежувалась косметичними змінами (драфтова лотерея, зонний захист, навмисні фоли, дрес-код), послідовно ігноруючи загальну картину.

Що ж, яку загальну картину ми бачимо зараз? Давайте подивимось. Регулярний сезон абсолютно безглуздий. Претенденти на титул можуть підсилюватись тільки до певної міри через “податок на розкіш”, так що кожна команда шукає половинчатий стан під назвою “ми хочемо змагатись за титул, але не хочемо платити зайві 20 мільйонів”, який призводить до обмінів Курта Томаса і двох виборів першого раунду на один вибір другого раунду, чи до трейдів 2006 року, коли найбільшим обміном був Ентоні Джонсон. Цікавість фанів до НБА сягає максимуму тричі на рік – перед початком сезону, на початку плей-офф і під час драфту – і впевнено спадає до нуля весь інший час. В семи з останніх 10 сезонів дві найкращі команди зіграли між собою до Фіналу – і я навіть не уявляю як можна допустити продовження цього жаху. І, найгірше з усього, коли суддю НБА впіймано на упередженому суддівстві, першим питанням було “Якого?”

Так, про Тіма Донагі можуть зняти кіно. І, мабуть, таки знімуть. А нам лишається сподіватись, що ми ніколи не побачимо документальної стрічки про смерть НБА, бо все до того йде. Прокидайтеся, друзі. Рим вже палає!