Олексій про баскетбол

Білл Сіммонс
Посилання на оригінал

Нещодавно ми з Крісом Коннеллі обговорювали “команди, які подобались глядачам”, продовжуючи нашу дискусію після другої гри серії Санз – Сперз, коли перспективи Феніксу здавались тьмяними, а відставка Майка Д’Антоні – неминучою.

“Що ж, не страшно, що вони не виграли Титул” – сказав по ходу Коннеллі. “Принаймні, вони подобались глядачам.”

З цього місця Коннеллі виклав свою теорію “команд, які подобались глядачам” і розповів про те, що Санз пам’ятатимуть так само, як ми пам’ятаємо “Легендарну п’ятірку” (студентську команду університету Мічіган на чолі з Крісом Веббером) чи футбольну збірну Нідерландів 1974 року. Інакше кажучи, те, що Санз ніколи не вигравали Титул нічого не означає, так само, як нічого не означає те, що фільм “Кримінальне чтиво” не виграв Оскара. Ми завжди згадуватимемо про них з приємністю, і їх успіхи здаватимуться нам більшими, ніж вони були насправді.


І я подумав: “Чому ж я не додумався до цього раніше?”

Еру “Сім Секунд або менше” (ера С.С.А.М.) не описати краще: “подобались глядачам”.

Можливо, Санз не виграли Титул, але ми згадуватимемо про них в 100 разів приємніше, ніж про брутально ефективних і безнадійно спокійних Сперз, які за роки свого домінування знецінили регулярний сезон, перетворили плей-офф на конкурс акторської майстерності, відновили погану і неприємну для фанатів стратегію “Зарубай Шака” і, взагалі, поводили себе погано усіма можливими способами, хіба що не відправляли Брюса Боуена на майданчик з бензопилою та електрошокером. А оскільки Сперз були найкращою командою десятиліття, то не дивно, що телерейтинги падали аж допоки НБА не відродилось цього року. А за що справді незручно, так за те, що всі ці кривляння, симуляції, рухи очами та використання лазівок у правилах загороджують від нас команду старої школи, яка мала чудового тренера і добре підібраних гравців, які відмінно грали разом, не думали про почесті і йшли за найкращим тяжким форвардом в історії баскетболу. Замість цього ми запам’ятаємо їх як команду, яка перетворила плей-офф НБА на Кубок Світу з футболу. Мої вітання.


(Важлива примітка: Я зовсім не ненавиджу Сперз, я просто намагаюсь підготуватись до неминучого Фіналу між Сперз та Селтікс, якщо тільки Док Ріверс не змарнує нам весь сезон…що легко може трапитись. Важко не любити Сперз, але якщо докладете достатньо зусиль, то зможете – я досяг значного прогресу минулого тижня. Просто пробачте мене. Дякую.)

Тим часом, Санз були Джоном Белуші серед баскетбольних команд – інтригуючими, творчими, винахідливими улюбленцями публіки, але, кінець кінцем, вони не змогли втриматись на своєму рівні більше кількох років, і ще до кінця їх кар’єри ми вже бажали повернути час назад. Як і Белуші, Санз подобались глядачам. Санз, як і Белуші, мали свою ахіллесову п’яту (власника Роберта Сарвера, Белуші мав проблеми з наркотиками). Як і Белуші, Санз спробували змінити свій стиль ближче до кінця кар’єри, і їм це не вдалось. Як і Белуші, ми згадуватимемо Санз з приємністю, і дивитимемось їх найкращі ігри щоразу, як їх транслюватимуть по ТБ.

Майже всі ставляться до обміну Шака як до момента, коли “ФЕНІКС” (великими літерами, бо Санз виділялись з-посеред інших команд) перетворився на просто “Фенікс” (бо вони тепер нічим не відрізнялись від будь-якої іншої команди), але це не зовсім правда. Вони і раніше були на межі між “Феніксом біжи-кидай” і “Феніксом набагато більш традиційним, ніж вам здавалось”, а літній обмін Ґранта Гілла випхнув їх за цю межу і зробив перетворив на безнадійно нормальну команду (навіть якщо нам і не хотілось цього визнавати). Чудова людина, чудовий спортсмен, феноменально розумний гравець, а враховуючи суму контракту – то і взагалі немов би виграш в лотерею…і ви можете сміливо кричати “Тягни!!” щоразу, як Гілл кидає три. Команда, яка трималась на двійочках Неша-Амаре, видатній грі у відривах і високому відсотку трьошок, змінилась з його приходом – тепер суперникам не треба було тримати ані Гілла, ані Меріона на дальній кидок (двох з п’яти гравців Санз), через що Фенікс більше не міг розтягувати захист і звільняти простір для Неша і Стадемайра.


Тож ким вони були? На папері поганий кидок Гілла компенсувався його захистом, моральними якостями і різнобічними вміннями … але чи хотіли Санз покращити свій захист? Яка різниця між захистом на два з мінусом і два з плюсом? Чи має це хоч якесь значення? Два роки тому Джек МакКаллум назвав свою книжку про погляд з середини на Фенікс Санз “Сім секунд або менше”, бо саме така була їх філософія – їх не обходив захист, вони хотіли лише підтримувати супернадвисокий темп і виконувати відкриті кидки якнайшвидше (особливо триочкові). Один з великих баскетбольно-шахових матчів трапився у першому раунді плей-офф-2006, коли Лейкерз рішуче відмовлялись підтримувати карколомний темп Санз, а Санз, в свою чергу, спокушали їх своєю надшвидкісною грою – “годі вже, побігай з нами, буде цікаво, це весело!” – а Лейкерз все відмовлялись і гальмували гру як могли. Врешті-решт, Лейкерз не змогли загальмувати Санз. Це був ФЕНІКС, який ми знали та любили, проте філософія Семи Секунд Або Менше випарувалась задовго до появи Шакіла.


Як би то не було, я вже писав на цю тему (останній приклад – березнева колонка “П’ятнадцять “що, якби?”), але я не міг встояти перед шансом вкрасти теорію Коннеллі і влаштувати тим Санз, яких ми знали і любили, гідний похорон у стилі давніх Вікингів, з величезним багаттям і піснями. Вони заслужили любов глядачів. Вони заслужили власний ДВД “Сім Секунд Або Менше” з фірмовою Голівудською фразою на обкладинці…

“Беззупинна інтригуюча подорож, я не міг всидіти у кріслі!”
- Ерл Діттман, журнал “Wireless”

Вони також заслужили на винесення догани за профуканий шанс стати унікальною командою, яку глядачі бачать раз на покоління. Альянс Д’Антоні і Неша мав би тривати так довго, як довго змогла б протриматись спина Неша – може, 6 років, може вісім, а може і десять – а замість цього Д’Антоні залізно або звільнять, або він піде сам (Якщо чесно, я думав, що це трапиться вже цього тижня, що, до речі, й стало головною причиною цього тексту. Упс.). Але тільки не звинувачуйте Шакіла у вкороченні кар’єри Д’Антоні. Якщо вам вже хочеться когось звинувачити, подивіться на помилки менеджменту та власників, яких вони понаробили з 2004-го по 2007-мий роки. Якщо б Санз тільки прийняли два інших рішення (всього лиш два!), і не так сильно турбувались про податок на розкіш, вони подарували б нам від шести до восьми років запального баскетболу, і, можливо, навіть стали б династією. Помилки Санз вражають. Давайте ще раз згадаємо останні чотири роки Феніксу, сезон за сезоном, і побачимо як вони спаскудили те, що могло увійти в історію.

(Зауваження фанатам Санз: Вам може знадобитись пару шотів текіли. Повірте.)




Санз – 2005.


Важлива інформація: 62 перемоги, 110.4 очки за гру, 103.3 пропущені очки за гру, 47.7% з гри, 39.3% з трьошки, кинули 2026 триочкових, програли Сан Антоніо у фіналі Заходу 4 - 2.

Активно грали восьмеро: Амаре Стадемайр, Шон Меріон, Джо Джонсон (47.8% триочкових), Неш (43.1% триочкових), Квентін Річардсон (38.9% триочкових), Леандро Барбоза (36.7% триочкових), Джиммі Джексон (45.9% триочкових), Стівен Гантер.


Коментарі: Ідеальна команда С.С.А.М. – сім фізично обдарованих спортсменів та / чи триочкових снайперів, яких веде розігруючий – майбутній член Залу Слави. Це були найбільш “успішні” (не можу підібрати кращого слова) Фенікс Санз, які поступились майбутнім чемпіонам у надзвичайно напруженій серії; серія, до речі, могла піти зовсім іншим шляхом, якби Джо Джонсон не ушкодив своє око у попередньому раунді. Схоже, вони мають зберегти ядро цієї команди, правильно?

На жаль…

Помилка номер 1: Перечитайте епітафію Марка Штейна за серпень 2005-го року, щоб освіжити спогади про фіаско з Джо Джонсоном. Так – фіаско. Відносини Фенікса з Джонсоном псувались настільки жахливо, що він прямо і відкритим текстом попросив Сарвера не перебивати пропозицію Атланти на 70 мільйонів, що призвело до жахливого обміну Джонсона на Боріса Діао і два вибори у першому раунді. Вони тільки-но зупинились у двох перемогах від Фіналу і вибудували свій особливий стиль гри, а вже через місяць вони віддають потенційну зірку, двадцятичотирирічного гравця, який ідеально вписується в їх систему, безжального снайпера, який, крім того, міг би навіть підміняти розігруючого … і отримують лише гравця на лавку і два вибори на драфті? Може це і було б логічним для іншої команди, але Фенікс тільки-но трохи не вийшов у Фінал! І як вони могли зіпсувати відносини з Джонсоном настільки сильно, щоб він сам захотів піти? (Примітка: я ставив ті самі запитання три роки тому). Щоб навести вам сучасний приклад, уявіть Горнетс, які програють у Фіналі Заходу 4 – 2, принижують Девіда Веста цілий рік, а потім віддають його в Шарлотт за Джареда Дадлі і два вибори. Чи вчинять вони так хоча б раз за мільйон років?

І ось в чому найбільша помилка: команді з Нешем, Амаре, Меріоном і Джонсоном не треба нічого міняти у наступні п’ять – шість років. Нічого. Команда має ядро, яке гарантує їй щороку 57 перемог, отриманих у притаманному тільки їй одній стилі. Оточіть їх допоміжними гравцями і ветеранами, і ви претендуєте на Титул допоки Неша носитимуть ноги, і навіть тоді ви зможете переключити гру в нападі на Джонсона. ЯК МОЖНА БУЛО ВІДДАТИ ТАКОГО ГРАВЦЯ???? Ну то й що, що він образився і не хотів повертатись? Він би пережив. Йому платять 14 мільйонів за те, щоб він грав з Нешем. Чорррррт.

Санз – 2006.


Важлива інформація: 54 перемоги, 108.4 очки за гру, 102.8 пропущені очки за гру, 47.9% з гри, 39.9% з трьошки, кинули 2097 триочкових, програли Далласу у фіналі Заходу 4 - 2.

Активно грали восьмеро: Неш (43.9% триочкових), Меріон, Діао, Барбоза (44.4% триочкових), Раджа Белл (44.2% триочкових), Тім Томас (42.9% триочкових), Едді Гауз (38.9% триочкових), Джеймс Джонс (38.6% триочкових), Курт Томас, Амаре Стадемайр (травмований).


Коментарі: Мабуть, це була моя улюблена команда Санз завдяки їх трьохочковим (40 відсотків з 2100 спроб!?!?!?!?!), натхненній грі (вони стрибнули набагато вище голови), і їх реакцією на травму Амаре. Згадайте, це був не найкращий сезон для НБА – Даллас був сильним, але не занадто, а Майамі врешті-решт стало найслабшим чемпіоном цього десятиліття. Поміняйте Діао на Джонсона, додайте Белла і Томаса, вилікуйте Амаре – і маєте Титул-2006.

(О-о, включіть загрозливу музику)

Але влітку все змінилось…

Помилка номер 1: Заради грошей вони віддали Бостону вибір номер 21 (Реджон Рондо) і контракт Брайана Ґранта (зменшуючи зарплатню на 1.9 мільйони) за право на вибір Клівленда у першому раунді драфту-2007. Це шокувало вдвічі сильніше, бо вони отримали той вибір Рондо два роки тому, віддавши за нього вибір номер 7 на драфті-2004 (з фінансових мотивів). Отже, якщо ви ще не загубили ланцюжок цієї розповіді, то вони проміняли Луола Денга чи Андре Іґуодалу у 2004 році на Рондо у 2006, а потім у 2007 році проміняли вибір Рондо на гроші (ми повернемось до цього через хвилину) … що означає, що вони, фактично, віддали сьомий номер глибокого і повного сильних гравців драфту за 4.9 мільйони доларів. Фанати Феніксу, ви можете сміливо приступати до самоспалення.

(І на додачу: Замість того, щоб перед сезоном 2004-05 років підписувати з Річардсоном шестирічний контракт на 42.6 мільйони доларів, вони могли б взяти Денга чи Іґуодалу і заплатити їм сорок відсотків зарплати Річардсона за ті самі шість років. Роком пізніше, вони віддали Річардсона і вибір номер 21 у 2005-му році за Курта Томаса, якого вони скинули Сіеттлу у 2007-му році разом з ще двома виборами на драфті – і, знову ж таки, вони це зробили виключно для зменшення сумарної зарплатні. Як би приголомшливо це не звучало, але рішення підписати Річардсона замість драфтування Денга чи Іґуодали – яке, до речі, виглядало недоумкуватим відразу після його прийняття – коштувало їм ЧОТИРИ ВИБОРИ в першому колі драфту!! Що ви оберете – Річардсона, чи вибори номер 7 у 2004-му, номер 21 у 2005-му і ваші власні вибори у 2008-му і 2010-му? Зачекайте, я маю ще. Вгадайте, кого було обрано найкращим менеджером НБА у 2005-му році? Вірно, містера Брайана Коланджело! НБА – це круто!)


Помилка номер 2: Вони продали вибір номер 27 в Портленд (який обрав Серхіо Родрігеза). Що особливо бентежить мене, так це те, що вони віддали цей вибір заради грошей, а відразу по цьому зробили…


Помилку номер 3: Через два тижні вони підписали Маркуса Бенкса на 24 мільйони за п’ять років, і зробили його запасним розігруючим. Маркуса Бенкса?!?!?!? Чи існує гірша кандидатура? Він не кидає три, він програвав все своє життя, не перемагав ані в НБА, ані в коледжі, і, на додачу, незрозуміло чи погодиться він на крихти ігрового часу за спиною дворазового МВП… що ж, беремо!!! Чому ж не обрати Рондо двадцять першим номером драфту (чи Маркуса Вільямса, чи Кайла Лоурі, чи Джордана Фармара) і не виростити з нього запасного розігруючого за чверть ціни Бенкса? Чи, якщо так не вийде, чому б не спробувати виліпити запасного розігруючого з Родрігеза за одну п’яту ціни Бенкса?


(На щастя, я не фанат Санз – інакше один тільки попередній параграф перетворився б на п’ятнадцять критичних колонок поспіль. Я до самої смерті не зможу зрозуміти навіщо підписувати Бенкса за 24 мільйони доларів. Все, що потрібно було б зробити менеджменту Санз – це зайти на форум фанатів Селтікс і перечитати будь-яку з тридцяти п’яти гілок “Маркус Бенкс - дерево”. Боже.)

Помилка номер 4: Спочатку підписати з Діао п’ятирічний контракт на 45 мільйонів, а потім перевірити чи може він співіснувати з Амаре. Просто безглуздо. Він став би обмеженим вільним агентом у 2007-му – то чому б не почекати рік і не примусити його попрацювати заради доброго контракту? (Найбільш передбачуваною подією 2007-го року стала поява Діао на збір у жахливій формі, що вчергове довело, що французам не можна довіряти). Крім того, що краще – платити 14 мільйонів на рік Діао і Бенксу, чи віддати їх Джо Джонсону –квінтессенції свінгмена для команди С.С.А.М? Це була класична грецька трагедія.




Санз – 2007


Важлива інформація: 61 перемога, 110.2 очки за гру, 102.9 пропущені очки за гру, 49.4% з гри, 39.9% з трьошки, кинули 1967 триочкових, програли Сан Антоніо у другому раунді Заходу 4 - 2.

Активно грали дев’ятеро: Неш (45.5% триочкових), Меріон, Стадемайр, Діао, Барбоза (43.4% триочкових), Раджа Белл (41.3% триочкових), Джеймс Джонс (37.8% триочкових), Курт Томас, Бенкс.

Коментарі: Запишемо в протоколі – пік ери С.С.А.М. припав на січень – я навіть вилив свої уподобання у статтю на три з половиною тисячі слів – після чого вони почали втрачати потужність і програли Сан Антоніо через три причини: неможливість втримати Данкана (нічого нового), втома Неш і Меріон після наддовгих сезонів 2005-го, 06-го і 07-го років (Неш зіграв 279 матчів, Меріон – 290), і невчасні дискваліфікації Амаре і Діао на матч номер 5. Ми могли б сперечатись до ночі, але я і досі вірю, що Сперз були сильніші – у п’яти матчах з шести вони вели +10 у четвертій чверті, і забивали в будь-який момент, коли їм це було справді потрібно.


Що важливіше, того року стиль гри Санз увійшов у “мертву зону” – вони не могли захищатись проти класних команд, і, з іншого боку, вони не витримували божевільного темпу вісім місяців поспіль, бо Неш і Меріон старішали, а в команді не було іншого кваліфікованого розігруючого і іншої пари швидких ніг. Їм не пощастило навіть з їх єдиним шансом отримати суперновачка – вони мали права на вибір Атланти у 2007-му році, але мали повернути їх Атланті, якщо б її вибір став одним з перших трьох … і Атланта стала третьою. Якщо б Санз отримали четвертий чи п’ятий номер драфту, то вони могли б віддати його, Меріона і Томаса за Кевіна Гарнетта, чи взяти когось і віддати в пакеті за По Газоля. Ні. Вони спіймали облизня, але, як не дивно, не дуже засмутились.

Втім, навіть тоді, коли ера С.С.А.М. добігала кінця, вони все ще мали час на дві критичні помилки:


Помилка номер 1: Продажа вибору номер 24 (Руді Фернандеза) в Портленд за три мільйони доларів. З усього, що Сарвер зробив з фанатами Феніксу за чотири роки, це було найбільшим плювком в обличчя. Фернандез анітрохи не збільшив би командну зарплатню, бо не збирався приїжджати в НБА до 2008 чи 2009 року як мінімум, так що абсолютно логічним для Санз було б вибрати Фернендеза і протримати його в Європі рік чи два. Натомість Сарвер фактично сказав фанатам: “Ідіть під три чорти, я беру гроші!” Додайте в протокол, що після свого феєричного сезону в Іспанії, Фернандез був би у першій п’ятірці цьогорічного драфту. Чи можна виміряти збиток від цієї операції? Ніяк.


Помилка номер 2: Обмінявши Томаса в Сіеттл разом з двома виборами на драфтах (2008-го та 2010-го років), вони зберегли близько восьми мільйонів (плюс ще вісім мільйонів “податку на розкіш”) … що було б нормальним, якби тільки Сіеттл не викупив його контракт… і Томас не опинився б в Сан Антоніо, з якими обіграв Санз у плей-офф-2008, зігравши у найважливіших моментах усіх матчів серії. Навіть якщо трейд і був непоганим з фінансової точки зору, він приніс Феніксу більше шкоди, ніж користі. Не варто відморожувати вуха назло мамі.

Санз – 2008

Важлива інформація: 55 перемог, 110.1 очки за гру, 105.0 пропущені очки за гру, 50.0% з гри, 39.3% з трьошки, кинули 1764 триочкових, програли Сан Антоніо у першому раунді 4 - 1.


Активно грали восьмеро: Неш (47.0% триочкових), Меріон/Шак, Амаре, Діао, Барбоза (38.9% триочкових), Раджа Белл (40.1% триочкових), Ґрант Гілл, тіло Ґордона Гірічека.

Коментарі: Помічаєте нестачу снайперів? Додайте спад Меріона і його ж поганенький настрій, і кінець ери С.С.А.М. стає очевидним. Ось чому я захищав обмін Шака – вони ніяк не виграли б Титул без змін, то чому б не ризикнути? Ставка виявилась непоганою: Шакіл заграв краще, ніж будь-хто очікував, і не вина Фенікса в тому, що вони програли одній з трьох найкращих команд НБА в серії, яка легко могла б піти і за іншим сценарієм.


Чого їм не вистачило? Вони продули три матчі, які легко могли б виграти. У всіх трьох матчах Санз підвели помилки у комбінаціях, які трапляються коли гравці ще недостатньо добре почуваються поруч один з одним. Що вирізняло Сперз, так це їх витримка у найважливіші моменти – вони знали що робити, вони знали куди бігти, і вони робили саме те, і бігли саме туди. Команда не досягає такого стану випадково, для цього треба обрати ядро і вибудуватись навколо нього. Три роки тому, у 2005-му, Сперз мали чудове ядро (Данкан, Джинобілі і Паркер), і так само чудове ядро було у Санз (Неш, Стадемайр, Меріон і Джонсон), але тільки одна з цих двох команд його зберегла. І саме цьому Сперз виграли два Титули (і можуть виграти ще), і саме цьому Санз обмежились призом глядацьких симпатій.




І останнє: Я не знайомий з Робертом Сарвером. Жодного разу не зустрічався з ним, ніколи не чув про нього нічого поганого, не ручатимусь за стан його фінансів. Він, схоже, класний хлопець. Але я ніколи не зрозумію, навіщо володіти командою НБА, якщо беззбитковість турбує тебе більше, ніж виграш Титулу. В чому сенс? Чому б не продати команду комусь, кого більше обходить баскетбол? Як і багато хто, я маю нездійсненну мрію стати достатньо заможним, щоб купити собі клуб НБА. Звичайно, цього ніколи не трапиться, але я кажу правду– це найбільша моя мрія після мрії про те, що моя дочка стане тенісною зіркою, і перетворить мене на одного з тих схиблених Тенісних Татусів, які відвідують кожну гру, махають руками і залякують суддів. Але як би то не було, якщо мені б неймовірно пощастило і мені дісталась би команда НБА, то я б ніколи, ніколи, НІКОЛИ не проміняв би шанси на Титул на гроші. Я просто не зробив би цього. Це немов поїхати до Вегаса, але не купляти фішок більше, ніж на сто баксів. Навіщо тоді взагалі їхати – лишайся краще вдома.


Наприклад, власник Селтікс Вік Ґраузбек також ніколи не хотів платити податок на розкіш. Але коли на горизонті почала вимальовуватись можливість отримати Гарнетта, і коли менеджмент Бостону зрозумів, що після підписання вільних агентів їх сумарна зарплатня легко може сягти семидесяти п’яти (так, мільйонів), то замість сліпого «Ні, не хочемо» вони витратили неймовірну кількість часу, шукаючи шляхи відбити ці витрати на квитках, майках, спонсорах, прибутках від плей-офф, нових дорогих місцях і так далі. Вони подивились по всіх закутках. В результаті Селтікс вирішили, що гра варта свічок – вони завинили перед фанатами, а якщо вони не змогли б заробити на відродженні Селтікс у схибнутому на спорті місті, яке раніше обожнювало баскетбол, то це всього лише б значило, що вони бездарна організація. І якщо ви прийдете на будь-яку домашню гру Селтікс, то ви побачите Ґраузбека, який сидить під кільцем прямо біля гостьової лавки і виглядає найщасливішою людиною на Землі.

На його місці міг би бути Сарвер. Чи могли Санз досягти більшого? Чи по всіх закутках вони подивились? Чи досягли вони максимуму з фінансової точки зору? Чи, може, вони бездарно не змогли заробити на команді, яка мала шанс стати династією? Ще раз продивившись їх рішення між 2004 і 2007 роками, я вважаю еру Семи Секунд Або Менше однією з найбільш вражаюче втрачених можливостей у сучасній історії спорту. Річ у тім, що “Кримінальному чтиву” може бути успішним і без призів – вистачить популярності та довічної любові фанатів. Коли ж про спортивну команду кажуть, що вона подобалась глядачам, то це означає, що вона зазнала невдачі … і Фенікс Санз справді були невдахами. Як би сильно ми не боялись це сказати.

(А тепер, коли ми розібрались з головною темою вечора, нашим завданням на літо буде пошук шляху для Д’Антоні в Торонто. Що скажете про Кальдерона, Боша і всіх їх триочкових маньяків, які відгружатимуть суперникам по 114 очок за підтримки своїх абсолютно фанатичних прихильників? Я – за! Можливо, ера С.С.А.М. ще жива.)

This entry was posted on п’ятниця, Липень 4th, 2008 at 15:14 and is filed under Білл Сіммонс, НБА, Фенікс Санз. You can follow any responses to this entry through the RSS 2.0 feed. You can leave a response, or trackback from your own site.