Данкана дуже сильно недооцінюють.
п’ятниця, Травень 18th, 2007Білл Сіммонс
Цю колонку було надруковано в номері ESPN The Magazine від 18 травня 2007 року.
Протягом останніх 10 років, він був у тіні Кобе і Шака, ЛеБрона і Вейда, Неша і Кідда, Новіцкі й Гарнетта, навіть Веббера та Айверсона … і все ж таки він кращий за них усіх.
Мій батько відвідав мене минулого тижня через дві причини – він хотів побачити свою онуку і написати заповіт на випадок, якщо Бостон отримає третій вибір на драфті. В якийсь момент, коли ми обговорювали можливі теми для колонки, яку ви зараз читаєте, ім’я Тіма Данкана спливло на поверхню.
“Тату, чи став би ти читати колонку про те, наскільки сильно всі недооцінюють Тіма Данкана” – спитав я.
Батько скривився. Батько поскубав себе за чуба. Він зніяковів: “Що, ціла колонка і тільки про Тіма Данкана?”
“Ти б її не читав?” – вів далі я.
“Не думаю. Я прочитав би назву, продивився б перші два параграфи та перегорнув би сторінку.”
“Серйозно? Але ж він найкращий баскетболіст за останні 10 років!”
“Тю, да ніхто не хоче читати про Данкана, він не настільки цікавий”.
Данканова звитяга є болючою темою для мене і мого тата з 1997 року, коли наші улюблені Селтікс мали 36 відсотків шансів на перший вибір на драфті, але Сан Антоніо вкрало його у нас з-під носа. Безпомічні, ми спостерігали як він привів Сан Антоніо до трьох титулів (а міг би виграти і п’ять, якби не диво-кидок Дерека Фішера 2004 року і не тупий фол Ману Джинобілі на Дірку Новіцкі тогоріч). Жоден фанат Селтікс не може аналізувати кар’єру Данкана і пів-секунди без думки про те, що він міг би бути нашим. Зараз, коли Бостон наближається до чергової визначальної лотереї, ми можемо впевнено сказати, що неотримання Данкана відкинуло Селтікс на 10 років назад.
Але що ще ми втратили окрім купи сезонів з 58 перемогами і кількох титулів? Ну, для початку, шанс спостерігати за найбільш стабільною суперзіркою НБА. Статистика Данкана під час його першого сезону (в середньому за гру – 21.1 очок, 11.9 відскоки, 2.7 передачі, 2.5 блока, 55% кидків з гри за 39.1 хвилини) майже ідентична його статистиці за нинішній, десятий сезон (20.0 очок, 10.6 відскоки, 3.4 передачі, 2.4 блока, 55% з гри за 34.1 хвилини). Його флегматична поведінка не зазнала жодних змін, його зовнішність не змінилась анітрохи. Його фірмовий кидок від щита не змінився також. Близько 900 ігор НБА трохи зносили його коліна, але не дуже, і проблеми зі здоров’ям компенсуються його все зростаючим розумінням гри. Якщо й існує відмінність між Данканом за версіями 1998 і 2007 років, то це його захист. З роками його розуміння захисту зростало і зростало, зараз він не просто страхує партнерів при проходах, а й допомагає всій команді краще розуміти один одного.
Коли б я не дивився Сперз цього сезону, першою ж помітною річчю було те, як добре вони обговорюють свою гру в захисті. Їх розмова схожа на дружню балачку, ніби п’ятеро товаришів зібрались попити пива перед телевізором. Данкан – це центр всіх подібних розмов, він ніби старший брат, який весь час доглядає за молодшенькими. Протягом перерв він може обійняти колегу перед тим, як дати йому кілька порад, або несподівано скликати всіх на емоційну промову-експромт. Для СА він - основа захисту, найрозумніший гравець, бомбардир у найважливіші моменти, емоційний і духовний лідер; коротше, один з тих рідкісних суперзірок, яких неможливо виміряти цифрами. Через п’ятдесят років, який-небудь фанат статистики подивиться на цифри часів Данкана і вирішить, що Кевін Гарнетт був нічим не гірший. І він помилятиметься. Жодна команда НБА зі здоровим Данканом не пролетіла б повз плей-офф тричі поспіль. Це просто неможливо.
Тепер…
Я не фанат усіх цих балачок про пере/недооціненість. З такою кількістю телешоу, авторів, блоггерів та освічених фанатів навкруги, майже неможливо щоб щось чи хтось був невірно оціненим. Зараз недооцінені гравці (як Бен Воллес, наприклад) дуже швидко стають переоціненими бо усі тільки і обговорюють їх недооціненість. Що ж, я стверджую, що Тіма Данкана недооцінюють. І знаєте що ще? Його дуже сильно недооцінюють.
Якщо СА виграють титул цього року, а Данкан отримає свій четвертий приз МВП Фіналу (що досить ймовірно), то він закінчить першу декаду своєї кар’єри з чотирма Титулами, двома призами МВП регулярного чемпіонату і дев’ятьма місцями у першій команді НБА. Його найкращими партнерами за весь цей час були Девід Робінсон (котрому виповнилось 33, коли Данкан прийшов до НБА), Ману Джинобілі (жодного обрання до перших 3-х символічних команд НБА) і Тоні Паркер (аналогічно). Фактично, Данкан жодного разу не грав за домінуючу команду, Сперз жодного разу не мали досить сильних гравців, щоб розкатати всіх суперників. Постійно нагорі таблиці, Сперз вимушені були сподіватись на драфтові помилки суперників, на закордонних новачків та гравців-пілігрімів. Подивіться склад Сан Антоніо протягом останніх 10 років на www.basketball-reference.com, і ви будете шоковані – Тім Данкан жодного разу не грав за велику команду. Ніколи.
Так чому ж його й досі недооцінюють? По-перше, він завжди був занадто схожий на Піта Сампраса. Навіть останнього місяця, коли Джоуї Кроуфорд вилучив Данкана за сміх на лавці запасних, найбільшим сюрпризом був сам факт того, що Данкана взагалі затягнуло в цю історію. Це немов би вчитель виганяє з класу золотого медаліста, який ніколи не розмовляє на уроках. Тім Данкан точно не має почуття гумору Шака, незрівнянної енергії Кобе, загрозливої поведінки Гарнетта, вражаючого атлетизму ЛеБрона чи вміння подати себе, як у Вейда. Він навіть не вміє махнути кулаком так, як вміє Дірк. Якщо і є якась властива Данкану риса, так це вміння витріщувати очі щоразу, як суддя дає йому фол; звичка, що приїлась ще п’ять років тому. Іншою “проблемою” є його залізобетонна стабільність. Якщо ти продовжуєш штампувати неймовірні сезони однакові, немов дві краплини води, то хто ж помітить?
Ми вже бачили подібний випадок – колись давно, Гаррісон Форд видавав надзвичайні фільми 15 років поспіль, допоки хтось несподівано не помітив, “Чекайте, але ж Гаррісон Форд є, безсумнівно, найбільшою кінозіркою свого покоління”. З 1977 до 1992 року у здобутку Форда три серії “Зоряних Війн”, три “Індіани Джонса”, “Той, що біжить по лезу”, “Ділова жінка”, “Свідок”, “Презумція невинності” та “Ігри Патріотів” … але він мусив знятися ще й у “Втікачі”, щоб усі помітили, що Форд успішніший за Сталлоне, Рейнольдса, Іствуда, Круза, Костнера, Шварцнеггера і всіх інших також. Як і у випадку з Данканом, ми не дуже в курсі життя Форда поза роботою. Як і Данкан, він не був особливо цікавою персоною. Але Форд завжди чудово робив свою роботу, і ми цінували його за це.
Я думаю, що одного дня ми скажемо те саме про Данкана. Протягом останніх 10 років, він був у тіні Кобе і Шака, ЛеБрона і Вейда, Неша і Кідда, Новіцкі й Гарнетта, навіть Веббера та Айверсона … і все ж таки він кращий за них усіх.
Варто лише почекати, й Тім Данкан матиме свого “Втікача”. Можливо вже цього літа.