Олексій про баскетбол

Білл Сіммонс

Цю колонку було надруковано в номері ESPN The Magazine від 18 травня 2007 року.

Протягом останніх 10 років, він був у тіні Кобе і Шака, ЛеБрона і Вейда, Неша і Кідда, Новіцкі й Гарнетта, навіть Веббера та Айверсона … і все ж таки він кращий за них усіх.

Мій батько відвідав мене минулого тижня через дві причини – він хотів побачити свою онуку і написати заповіт на випадок, якщо Бостон отримає третій вибір на драфті. В якийсь момент, коли ми обговорювали можливі теми для колонки, яку ви зараз читаєте, ім’я Тіма Данкана спливло на поверхню.

“Тату, чи став би ти читати колонку про те, наскільки сильно всі недооцінюють Тіма Данкана” – спитав я.

Батько скривився. Батько поскубав себе за чуба. Він зніяковів: “Що, ціла колонка і тільки про Тіма Данкана?”

“Ти б її не читав?” – вів далі я.

“Не думаю. Я прочитав би назву, продивився б перші два параграфи та перегорнув би сторінку.”
“Серйозно? Але ж він найкращий баскетболіст за останні 10 років!”
“Тю, да ніхто не хоче читати про Данкана, він не настільки цікавий”.

Данканова звитяга є болючою темою для мене і мого тата з 1997 року, коли наші улюблені Селтікс мали 36 відсотків шансів на перший вибір на драфті, але Сан Антоніо вкрало його у нас з-під носа. Безпомічні, ми спостерігали як він привів Сан Антоніо до трьох титулів (а міг би виграти і п’ять, якби не диво-кидок Дерека Фішера 2004 року і не тупий фол Ману Джинобілі на Дірку Новіцкі тогоріч). Жоден фанат Селтікс не може аналізувати кар’єру Данкана і пів-секунди без думки про те, що він міг би бути нашим. Зараз, коли Бостон наближається до чергової визначальної лотереї, ми можемо впевнено сказати, що неотримання Данкана відкинуло Селтікс на 10 років назад.

Але що ще ми втратили окрім купи сезонів з 58 перемогами і кількох титулів? Ну, для початку, шанс спостерігати за найбільш стабільною суперзіркою НБА. Статистика Данкана під час його першого сезону (в середньому за гру – 21.1 очок, 11.9 відскоки, 2.7 передачі, 2.5 блока, 55% кидків з гри за 39.1 хвилини) майже ідентична його статистиці за нинішній, десятий сезон (20.0 очок, 10.6 відскоки, 3.4 передачі, 2.4 блока, 55% з гри за 34.1 хвилини). Його флегматична поведінка не зазнала жодних змін, його зовнішність не змінилась анітрохи. Його фірмовий кидок від щита не змінився також. Близько 900 ігор НБА трохи зносили його коліна, але не дуже, і проблеми зі здоров’ям компенсуються його все зростаючим розумінням гри. Якщо й існує відмінність між Данканом за версіями 1998 і 2007 років, то це його захист. З роками його розуміння захисту зростало і зростало, зараз він не просто страхує партнерів при проходах, а й допомагає всій команді краще розуміти один одного.

Коли б я не дивився Сперз цього сезону, першою ж помітною річчю було те, як добре вони обговорюють свою гру в захисті. Їх розмова схожа на дружню балачку, ніби п’ятеро товаришів зібрались попити пива перед телевізором. Данкан – це центр всіх подібних розмов, він ніби старший брат, який весь час доглядає за молодшенькими. Протягом перерв він може обійняти колегу перед тим, як дати йому кілька порад, або несподівано скликати всіх на емоційну промову-експромт. Для СА він - основа захисту, найрозумніший гравець, бомбардир у найважливіші моменти, емоційний і духовний лідер; коротше, один з тих рідкісних суперзірок, яких неможливо виміряти цифрами. Через п’ятдесят років, який-небудь фанат статистики подивиться на цифри часів Данкана і вирішить, що Кевін Гарнетт був нічим не гірший. І він помилятиметься. Жодна команда НБА зі здоровим Данканом не пролетіла б повз плей-офф тричі поспіль. Це просто неможливо.

Тепер…

Я не фанат усіх цих балачок про пере/недооціненість. З такою кількістю телешоу, авторів, блоггерів та освічених фанатів навкруги, майже неможливо щоб щось чи хтось був невірно оціненим. Зараз недооцінені гравці (як Бен Воллес, наприклад) дуже швидко стають переоціненими бо усі тільки і обговорюють їх недооціненість. Що ж, я стверджую, що Тіма Данкана недооцінюють. І знаєте що ще? Його дуже сильно недооцінюють.

Якщо СА виграють титул цього року, а Данкан отримає свій четвертий приз МВП Фіналу (що досить ймовірно), то він закінчить першу декаду своєї кар’єри з чотирма Титулами, двома призами МВП регулярного чемпіонату і дев’ятьма місцями у першій команді НБА. Його найкращими партнерами за весь цей час були Девід Робінсон (котрому виповнилось 33, коли Данкан прийшов до НБА), Ману Джинобілі (жодного обрання до перших 3-х символічних команд НБА) і Тоні Паркер (аналогічно). Фактично, Данкан жодного разу не грав за домінуючу команду, Сперз жодного разу не мали досить сильних гравців, щоб розкатати всіх суперників. Постійно нагорі таблиці, Сперз вимушені були сподіватись на драфтові помилки суперників, на закордонних новачків та гравців-пілігрімів. Подивіться склад Сан Антоніо протягом останніх 10 років на www.basketball-reference.com, і ви будете шоковані – Тім Данкан жодного разу не грав за велику команду. Ніколи.

Так чому ж його й досі недооцінюють? По-перше, він завжди був занадто схожий на Піта Сампраса. Навіть останнього місяця, коли Джоуї Кроуфорд вилучив Данкана за сміх на лавці запасних, найбільшим сюрпризом був сам факт того, що Данкана взагалі затягнуло в цю історію. Це немов би вчитель виганяє з класу золотого медаліста, який ніколи не розмовляє на уроках. Тім Данкан точно не має почуття гумору Шака, незрівнянної енергії Кобе, загрозливої поведінки Гарнетта, вражаючого атлетизму ЛеБрона чи вміння подати себе, як у Вейда. Він навіть не вміє махнути кулаком так, як вміє Дірк. Якщо і є якась властива Данкану риса, так це вміння витріщувати очі щоразу, як суддя дає йому фол; звичка, що приїлась ще п’ять років тому. Іншою “проблемою” є його залізобетонна стабільність. Якщо ти продовжуєш штампувати неймовірні сезони однакові, немов дві краплини води, то хто ж помітить?

Ми вже бачили подібний випадок – колись давно, Гаррісон Форд видавав надзвичайні фільми 15 років поспіль, допоки хтось несподівано не помітив, “Чекайте, але ж Гаррісон Форд є, безсумнівно, найбільшою кінозіркою свого покоління”. З 1977 до 1992 року у здобутку Форда три серії “Зоряних Війн”, три “Індіани Джонса”, “Той, що біжить по лезу”, “Ділова жінка”, “Свідок”, “Презумція невинності” та “Ігри Патріотів” … але він мусив знятися ще й у “Втікачі”, щоб усі помітили, що Форд успішніший за Сталлоне, Рейнольдса, Іствуда, Круза, Костнера, Шварцнеггера і всіх інших також. Як і у випадку з Данканом, ми не дуже в курсі життя Форда поза роботою. Як і Данкан, він не був особливо цікавою персоною. Але Форд завжди чудово робив свою роботу, і ми цінували його за це.

Я думаю, що одного дня ми скажемо те саме про Данкана. Протягом останніх 10 років, він був у тіні Кобе і Шака, ЛеБрона і Вейда, Неша і Кідда, Новіцкі й Гарнетта, навіть Веббера та Айверсона … і все ж таки він кращий за них усіх.

Варто лише почекати, й Тім Данкан матиме свого “Втікача”. Можливо вже цього літа.

Сан Антоніо вийшло в Фінал, а ми почитаємо колонку про Тіма Данкана.
Переклад з тексту Білла Сіммонса з невеликими змінами, оригінал - тут.
14 травня 2007 року.

Тім Данкан лишається найкращим гравцем для того, щоб виграти Чемпіонат. Я перерахував більшість аргументів у моїй минулій колонці, але я не зміг навести наступні три причини через брак місця. Отже…

Причина номер 1.
Якщо ви пам’ятаєте мої щорічні дописи на тему “Хто в НБА найцінніший” (якщо ви хочете перечитати ці колонки, клікайте сюди і шукайте секцію, присвячену НБА). Ось як я оцінив Данкана – другий (2000), другий (2001), третій (2002), перший (2003), другий (2004), перший (2005), третій (2006). Протягом всіх найкращих років своєї кар’єри Данкан був серед трьох найцінніших гравців НБА.

А знаєте чому? Тому, що він дає своїй команді фанастичний шанс на Чемпіонство щороку. Можливо Карл Мелоун був кращим у 97 і 98 роках, може Шак затьмарив його 2000-го і 2001-го року, може Гарнетт 2004-го зрівнявся з ним, як торік з ним зрівнявся Новіцкі…, але якщо взяти загальну картину, команди Данкана завжди були серед головних фаворитів.

Ось статистика Сан Антоніо за десятирічну кар’єру Данкана: 559 перемог проти 239 поразок у регулярному сезоні, 82 проти 49 у плей-офф, три титули. Після злиття АБА і НБА, тільки четверо зірок були настільки ж стабільно успішними протягом десятирічного періоду – Ларрі Бьорд, Меджік Джонсон, Майкл Джордан і Шакіл О’Ніл. Я трохи вагався чи включати сюди Шака – все-таки його команди шість разів програвали свої серії всуху, але нехай буде. Жоден з таких суперзірок, як Карім Абдул-Джаббар (дев’ять виграних ігор в плей-офф В СУМІ за чотири роки без Меджіка), Девід Робінсон (жодного разу не був у Фіналі без Данкана), Хакім Оладжювон (дуже неуспішний протягом більшості років своєї кар’єри), Патрік Юїнг (зіграв тільки в одному Фіналі), Чарльз Барклі (аналогічно) та Карл Мелоун (чотири Фінали Конференції, жодного Титулу) - не може зрівнятись з Данканом за стабільністю протягом цілих десяти років.

Причина номер 2.
В мертві часи повільного захисного баскетболу (1999-2004) Данкан вигравав Чемпіонство двічі. Протягом перехідного періоду, коли гравці звикали до нових правил (2005-2006), коли судді свистіли поштовхи руками і дозволяли заслони в русі, Тім виграв втретє. І зараз, коли ми міцно увійшли у еру швидкісного баскетболу від нападу, він став більш цінним, ніж будь-коли – він один з небагатьох “великих”, які достатньо технічні, щоб атакувати під чужим кільцем і ВОДНОЧАС достатньо талановиті, щоб захищатись проти швидших гравців під своїм. Прямо зараз він знищує Фенікс (стаття писалась після трьох ігор півфіналу конференції, рахунок 2 – 1 на користь СА), набираючи 33 + 17.5 в середньому в двох виграних матчах. Гравці Фенікса просто не мають на нього ради, і саме через Данкана їх відпустка розпочнеться вже наступного тижня.

Причина номер 3.
Для третьої і найголовнішої причини поставимо себе на місце Фенікс Санз. Влітку цього року ви маєте найкращий склад у світі. Ви маєте суперзірку (Неш), двох Олл-Стар (Стадемайр та Меріон), молоду зірку (Барбоза), двох корисних гравців другого плану з помірними контрактами (Діао і Белл), фантастичного тренера (д’Антоні) і реальний шанс отримати три вибори у першому колі цьогорічного (і досить сильного) драфту. Водночас Стів Неш має 33 роки і хвору спину, так що ви мусите поспішати і хочете виміняти ще двох чи трьох гравців, які б вивели вас на новий рівень. І крім всього згаданого ви також знаєте, що допоки ви не знайдете ліки від Тіма Данкана, ви завжди чекатимете плей-офф сподіваючись і молячи Бога, що

А) Хтось інший виб’є Сан Антоніо до того, як ви зустрінетесь з ними.
Б) Данкан знову травмує своє коліно.
В) Очі Данкана нарешті луснуть, коли він буде реагувати на черговий помилковий фол.

(Все, ви більше не Фенікс Санз).

А тепер моя ідея для Фенікса. Якщо вони все-таки вилетять цього тижня, вони просто зобов’язані обміняти Амаре Стадемайра на Гарнетта. Моя пропозиція – Стадемайр, Маркус Бенкс та вибір Атланти на драфті за Гарнетта та вибір Міннесоти на драфті.
Чому це вигідно обом командам:

Міннесота. Вони отримують гідну ціну за Гарнетта – молодий центровий з першої команди НБА плюс вони можуть отримати ще одного сильного форварда на драфті. Перевірте склад Міннесоти, щоб переконатись – їм не потрібні три-чотири молоді хлопці за Гарнетта, їм потрібен стрибок прямо зараз і Амаре вони нічого не знайдуть. Крапка.

Фенікс. КГ вирішує відразу чотири проблеми для Фенікса. По-перше, їм більше не треба хвилюватись через особисті проблеми між Меріоном та Амаре. По-друге, зібране з уламків коліно Амаре їх більше не обходить. По-третє, з КГ, Нешем і Беллом Санз матимуть більш ніж достатньо жорсткості, енергії та спортивної злості, щоб претендувати на титул щороку (суттєва проблема для них – навіть зараз вони недостатньо агресивні). І по-четверте, вони нарешті матимуть гравця, який потенційно може зіграти на рівні Данкана (чи, принаймні, якомога ближче до його рівня). Стадемайр занадто слабкий в захисті – швидко набирає фоли і втрачає настрій (як ми всі бачили протягом третьої гри серії). Щодо різниці у віці, то чи знаєте ви, що Амаре всього лиш на шість років молодший? Неймовірно, але факт. І втрата двох-трьох щаблів на драфті не завадить Санз взяти Хоакіма Ноа, фізично сильного великого гравця який чудово їм підходить і може грати негайно.

Якщо Санз провернуть цей обмін, вони можуть віддати свої два інші вибори в першому колі (24-тий і 29-тий) за один вибір десь між 10-тим та 20-тим, щоб отримати Ейсі Ло (найбільш готового до НБА розігруючого), та підписати атлетичного легкого форварда на зразок Метта Барнза. Можливо їм доведеться викласти трохи грошей за перевищення сумарної зарплатні, та хто буде думати про дрібниці – Фенікс має шанс стати найвидовищнішою командою ліги, матиме досить потенціалу для 70 перемог за сезон і буде головним фаворитом на Титул.

Тільки подивіться на це ядро – КГ, Меріон, Белл, Барбоза і Неш в старті, Ноа, Діао, Ло і Барнз виходять з лавки. Вони будуть готові до будь-якого стилю гри і їх будуть вести два відчайдушних супергравці, згодних віддати по 10 років життя за один Титул.

Чи поставили б ви проти такої команди? І я б не поставив би.

Ще одна цікава штука – в теорії, це буде найбільший обмін в історії НБА. Ми бачили суперзірок, обміняних на кількох гравців та / чи вибори на драфті (Карім та Вілт); ми бачили суперзірок, відданих за півціни (Шак, Мозес, Маравіч та Барклі), проданих за гроші (Доктор Джей), ми бачили гігантські обміни за участю багатьох зірок (Брендон-Кемп-Бейкер чи обмін, після якого Джейсон Кідд опинився в Феніксі), обміни один на один за участю гравців рівня Олл-Стар (Марбері – Кідд та Джонсон - Вестфал) та великі обміни, які ще і росли з часом (Джо Беррі Керолл і Ларрі Браун за Роберта Періша і Кевіна МакХейла). Але чи можете ви уявити більш зірковий обмін, ніж обмін одного з найкращих форвардів всіх часів на гравця першої команди НБА?

Хоч би там як, подивіться як Данкан знищить Санз в решті серії і спробуйте сказати, що Гарнетт би тут не допоміг. Санз не те що мають – вони зобов’язані виміняти його влітку, хоча б заради Неша.

(А якщо вони цього не зроблять, готуйтесь читати надокучливі тексти типу “Тім Данкан - найкращий” протягом ще п’яти років).